Ветеринарна
Клініка 
"Profi-VET"
 м. Вишгород

Коротко про важливе: Дисплазія

     Дисплазія є одним із найпоширеніших спадкових захворювань у собак. Дисплазія часто зустрічається у великих та гігантських порід, таких як німецька вівчарка, лабрадор ретрівер, голден ретрівер, ротвейлер, бернський зененхунд, бордоський дог та інші. Можливо, високий ступінь схильності до дисплазії у цих собак пов'язаний з їх великою популярністю: зростає попит, а отже, і зростає ризик неграмотних племінних комбінацій.

     Завданням заводчиків не лише поліпшення екстер'єрних даних породи, а й збереження здоров'я у поголів'я.

 

Хотілося б розібратися у спадкових захворюваннях, які зустрічаються у ретріверів – дисплазії тазостегнових та ліктьових суглобів. Дисплазія (dys – порушення, plasia – зростання, формування) – це неправильне формування будь-яких органів чи тканин.

​

Дисплазія кульшових суглобів (ДКС) - полігенно успадковане захворювання, що характеризується втратою відповідності між суглобовими поверхнями і веде до виникнення вивиху або артрозу в суглобі. Дисплазія кульшових суглобів - вроджене неправильне формування вертлужної западини тазу з деформацією верхнього кінця стегнової кістки та вторинними змінами в м'яких тканинах, що оточують суглоби.

 

Симптоми ДТЗ:

               У собаки відзначається біль у суглобах, кульгавість кінцівки, що спирається (за ступенем) залежно від стадії процесу. Тварина намагається менше рухатися, спостерігається так звана вихлявість заду. Поступово настає атрофія стегнової групи м'язів. Порушення опороспроможності та кульгавість на хвору кінцівку розвивається поступово. При огляді тварини нерідко встановлюють двостороннє ураження суглобів, виражену атрофію м'язів стегна. При рентгенографічному обстеженні цих тварин, поряд з вивихом стегна виявляють ознаки диспластичних змін вертлюжної западини.

     Зміщення головки стегна завжди відбувається нагору і назовні. Для уточнення стадій диспластичного процесу, як і визначення субклінічних форм дисплазії, потрібне додаткове рентгенологічне дослідження суглобів. Його роблять на двох рентгенографічних знімках: першому, отриманому в положенні тварини на спині з витягнутими паралельно один до одного задніми кінцівками; другому – у положенні на спині з наведеними до живота кінцівками, зігнутими у колінних суглобах.

 

     Дисплазія ліктьових суглобів (ДЛС) - збірна назва для трьох головних відхилень, які можуть виникати всередині та навколо ліктьових суглобів собак, що ростуть. Відколювання внутрішнього вінцевого відростка - порушення синхронності росту кісток передпліччя (зокрема ліктьової і променевої кісток), в результаті чого в процесі росту з'являється дисконгруентність суглобових поверхонь кісток, що зчленовуються, і посилюється навантаження на внутрішній вінцевий відросток, в результаті чого виникає тріщина, а потім фрагментація) його.

Як правило вінцевий відросток, що відколовся, залишається в суглобі і діє як дратівливий компонент і є однією з причин артрозу і суглобових запалень. Близько 60-70% всіх проблем у ліктьових суглобів у кількох десятках порід викликані саме цим захворюванням, нерідко у комбінації та з іншими ліктьовими проблемами.

     Інша причина – остеохондроз ліктьового суглоба, захворювання, що виникає у ліктьових суглобах. При такому захворюванні відбувається груба деформація хрящової та кісткової тканин, що призводить у свою чергу до хворобливої ​​тугорухливості зчленування та кульгавості. Контакт внутрішньосуглобової рідини з пошкодженим хрящем внаслідок руху суглоба веде до запалення суглоба та спричиняє біль. Водночас досить велика кількість собак, у яких виявлено це захворювання, живе нормальним життям, без важких патологічних проявів.

     Вільний ліктьовий (гачкоподібний) відросток найбільш звичайний у порід німецька вівчарка та сенбернар. Полягає в тому, що між ліктьовою кісткою та ліктьовим відростком відсутнє кісткове з'єднання. Вільний відросток виглядає як уламок кістки і не може виконувати стабілізуючі функції в суглобі. За рахунок цього розвивається артроз і пов'язана з ним болючість суглоба та набряклість суглоба. Ці три причини, що ведуть до утворення ліктьової дисплазії і які можуть бути розпізнані за вторинними артрозними утвореннями, можуть бути об'єднані під загальною назвою остеохондроз.

Симптоми ДЛЗ:

 

Дефекти ліктьових суглобів зустрічаються з однаковою частою як серед кобелів, так і серед сук, але у кобелів клінічні симптоми проявляються частіше через більший ріст і більшу масу тіла. Об'єм і вага тіла, що збільшується, у міру зростання собаки робить помітним навантаження на лікті, знос суглоба збільшується і нашарування - артрози, які по суті є реакцією організму на пошкодження і обмежують рухливість суглоба, наростають швидше.

     Собака, яка в період між 4 і 8 місяцями починає кульгати, що особливо помітно після відпочинку, і у якої помітна зовнішня ротація лап назовні (розміт передніх кінцівок), має опухлі ліктьові суглоби (що є наслідком збільшення об'єму внутрішньосуглобової рідини) та больовими симптомами при спробі розтягування передніх кінцівок входить до групи ризику. Вибір призначення лікування може бути здійснений тільки після рентгенографічного обстеження.

​

Профілактика захворювання.

​

Єдиним заходом боротьби з дисплазією є постійний  вет. контроль та вибраковування виявлених хворих тварин з розведення. Перші ознаки дисплазії встановлюють лише у віці 4-6 місяців, але цього віці не можна ставити прогноз захворювання, т.к. хвороба може регресувати. Велика активність цуценя позитивно впливає на мускулатуру і негативно на правильне формування суглобів.

Тому до дисплазії схильні  дуже важкі цуценята — як апатичні, так і надмірно рухливі.

     У період активного зростання цуценятам (до 6-7 міс.) особливо схильним до дисплазії порід навантаження протипоказані. Надмірне навантаження в той час, коли ще не сформовані компоненти суглоба (форма суглоба, зв'язковий апарат) може призвести до більш важкої форми остеоартрозу, тим більше, якщо дисплазія в тій чи іншій формі присутня.

Під наднавантаженнями розуміється багатогодинні прогулянки, біг собаки за велосипедом, «запрягання» собаки в санки тощо, які призводять до видимої втоми цуценя.

Тільки переконавшись у спроможності опорно-рухового апарату, починаючи з 6-7 місяців, можна поступово збільшувати навантаження, спостерігаючи за реакцією собаки.

 

    З появою будь-яких ознак нездужання краще звернутися до ветеринарного лікаря.

При цьому немає обмежень щодо плавання собаки у водоймі у будь-якому віці.

Одним із факторів ризику може бути і зайва вага.

Не у всякої тварини з дисплазією наявні порушення проявляються клінічно, але й не кожен клінічно здоровий собака вільний від дисплазії.

У багатьох країнах породне розведення неможливо без перевірки на дисплазію. Необхідно робити рентгенівські знімки кульшових та ліктьових суглобів усіх молодих племінних тварин.

​

Класифікація (HIP) тазостегнова дисплазія

А – немає жодних ознак дисплазії.

В — близькі до нормальних тазостегнових суглобів.

С - слабка кульшова дисплазія.

D - середня кульшова дисплазія.

Е - сильна кульшова дисплазія.

 

(Elbow) ліктьова дисплазія

0 - немає жодних ознак дисплазії.

1 – слабкий остеохондроз.

2 – середні симптоми остеохандрозу.

3 - сильні симптоми остеохандрозу.

​

     Допомога при відборі цінних генотипів дає аналіз родоводів, в яких обов'язково відзначають собак, які страждали на дисплазію. Слід пам'ятати, що дисплазія може передаватись через 14 поколінь. Вибір методу лікування залежить від стадії процесу та наявності вторинних змін у суглобі.

Ми завжди раді допомогти Вам!