Лептоспіроз

Лептоспіроз: профілактика

Лептоспіроз - серйозне, до того ж дуже стійке захворювання, якому схильні багато видів тварин, включаючи людину.

Незважаючи на те, що вакцина від лептоспірозу собак існує вже більше 40 років, позбутися цього захворювання в популяції собак поки не вдалося.

Мало того, деякі дослідження, проведені в 1990-х роках, свідчать про зростання захворювання. Вакцини від лептоспірозу дуже вузькоспецифічні за штамами збудника. Якщо з'являється та активізується новий штам, наявні вакцини не можуть захистити від нього. Такою є сьогодні ситуація з лептоспірозом у багатьох регіонах.

Лептоспіроз викликається одним із кількох певних штамів (сероварів) бактерії лептоспіри. На сьогодні відомо понад 200 сероварів, що належать до 23 окремих груп лептоспірів.

Раніше вважалося, що двома основними штамами, що викликають лептоспіроз у собак, є Leptospira canicola і Leptospira icterohaemorrhagiae.

Але останнім часом з'явилося ще кілька нових сероварів, найбільш важливими з яких є Leptospira pomona та Leptospira grippotyphosa.

Домашні та дикі тварини є потенційними резервуарами інфекції для людей та інших тварин.

Гризуни є основними переносниками L. canicola та L. Icterohaemorrhagiae, а скунси, опоссуми та єноти - типові переносники L. pomona та L. grippotyphosa.

Усі серовари розмножуються у нирках інфікованого «господаря» і виявляються у сечі. Пряме зараження на лептоспіроз відбувається при безпосередньому контакті тварини (або людини) з інфікованою сечею або твариною.

Однак найбільш поширеним є непряме зараження, яке відбувається, коли тварина, яка схильна до зараження, потрапляє в заражене середовище. Лептоспіри досить довго можуть зберігатися у довкіллі завдяки тривалому виділенню з організму «господаря». Теплий, вологий клімат сприяє тривалому виживанню мікроорганізмів у зовнішньому середовищі. Якщо умови ідеальні, лептоспіра може зберігати життєздатність до декількох місяців. Найчастіше спалахи лептоспірозу у людей і тварин відбуваються після рясних дощів або повеней. Ці умови є оптимальними для виживання мікроорганізмів.

Крім того, сильні дощі та повені зазвичай активізують міграцію диких тварин до більш населених ділянок, де зростає ймовірність їх контакту з людьми та/або собаками.

При контакті із зараженою водою, сечею або твариною, лептоспіри потрапляють до організму через слизові оболонки або через пошкоджену шкіру.

Потрапивши всередину, мікроорганізми швидко розмножуються та поширюються із током крові в органи та тканини тварини.

Як правило, вони концентруються в нирках зараженої тварини, оскільки найбільш пристосовані жити в клітинах, що вистилають внутрішні ниркові канальці.

Клінічні ознаки.

У зараженої тварини симптоми можуть змінюватись в залежності від віку, стану імунної системи, зовнішніх факторів та штаму збудника. Хоча в більшості випадків лептоспіроз у собак має хронічну та субклінічну форму, випадки гострих інфекцій можуть спричинити велику функціональну недостатність органів та смерть. «Класичний» лептоспіроз викликається L. canicola та L. Icterohaemorrhagiae. L. Icterohaemorrhagiae може спричинити раптову кровотечу, а може призвести до раптової тяжкої печінкової та/або ниркової недостатності.

У хворих тварин розвивається жовтяниця, лихоманка, пригнічений стан. Можуть також виникати біль у м'язах. У собак, уражених L. Canicola, зазвичай розвивається раптове тяжке ураження нирок з меншим ураженням печінки.

Програми вакцинації значно зменшили кількість випадків «класичного» лептоспірозу, оскільки ці вакцини містять обидва серовари. Однак, моніторинг захворювань свідчить про зростання кількості випадків раптової ниркової недостатності, спричиненої L. pomona або L. Grippotyphosa.

Пацієнти з цими «новими» формами лептоспірозу зазвичай страждають на втрату апетиту, блювоту, пригнічений стан. Можуть також відзначатися підвищена спрага та підвищене сечовиділення.

При фізичному огляді спостерігається лихоманка та поперекові болі, спричинені запаленими та збільшеними нирками.

І, навпаки, у деяких собак може бути ніяких фізичних відхилень під час огляду.

Діагностика

Лептоспіроз слід обов'язково включати до списку диференціального діагнозу у собак із лихоманкою неясної етнології або порушенням функції нирок.

На жаль, підтвердити діагноз лептоспірозу не завжди легко.

Аналізи крові, як правило, лише показують зміни, характерні для інфекції та ураження нирок або печінки.

Мікроскопічне дослідження сечі також неінформативно, оскільки лептоспіри не виявляються звичайними барвниками.

Посів сечі теж дає мало результатів через примхливу природу мікроорганізму.

Таким чином, ветеринарам для підтвердження лептоспірозу слід покладатися на аналіз крові, який називають мікроскопічною аглютинацією.

По суті цей аналіз показує реакції організму на збудника шляхом підрахунку антитіл у крові. Результат, що вийшов, називається «титром».

Високі титри означають сильну відповідь антитіл, а негативні титри відсутність відповіді.

Як правило, одного єдиного високого титру буває достатньо для підтвердження лептоспірозу у тварини з відповідними результатами клінічних та лабораторних досліджень.

Однак, найчастіше, у тварин у перший тиждень хвороби можуть бути негативні титри.

Отже, у деяких випадках для безпомилкового діагнозу необхідно проводити підтитрування вдруге і навіть втретє з інтервалом у два тижні.

Зростання титру протягом кількох тижнів свідчить про активність процесу. І навпаки, якщо титр не наростає, можна говорити про відсутність активної інфекції.

Лікування.

Вибір лікування лептоспірозу у тварин залежить від тяжкості захворювання.

Всім собакам необхідно призначати антибіотики для припинення реплікації мікроорганізму та зниження ризику фатального ураження органу.

Спочатку призначають антибіотики пеніцилінового ряду для виведення збудника з крові.

Коли починається одужання, призначають доксицилін на тривалий час для зняття носійства.

Тваринам з тяжкою формою захворювання може знадобитися інтенсивна підтримуюча терапія для корекції дисфункції органу.

У собак, які перенесли лептоспіроз, можуть розвинутися незворотні порушення нирок, що викликають їх хронічне захворювання.

Такі тварини потребують довічного моніторингу роботи нирок.

Профілактика

Вакцини проти L. canicola та L. Icterohaemorrhagiae застосовуються вже кілька десятиліть.

Однак вони не захищають собак від нових штамів.

У січні 2000 року була випущена нова вакцина проти L. pomona та L. Grippotyphosa для боротьби з цією новою формою інфекції.

Але навіть вакцинація не забезпечить повної перемоги над лептоспірозом, оскільки:

по-перше, неможливо контролювати поширення інфекції серед диких тварин;

по-друге, існує дуже багато штамів збудника;

по-третє, ризик зараження людини вважається дуже малим.

Інфікування людей відбувається, головним чином, через контакт із зараженою водою (плавання у природних водоймах, кемпінги, полювання, повені тощо).

Випадки зараження людини від собаки поодинокі (зазвичай це стосується ветеринарів чи інших професій, пов'язаних із тваринами).

Таким чином, вакцинація собак проводиться, головним чином, для запобігання захворюванню собак, а не через побоювання зараження людей.

Дякуємо за інтерес до публікації.

Завжди раді допомогти Вашим улюбленцям.